неділя, 10 квітня 2016 р.

Черкащани дізналися "Таємниці мого міста"

«Світ не просто існує, 
він ще й наповнений таємницею». 
Освальд Шпенглер

Минуле кожного краю вражає своєю неповторністю та загадковістю, а його відгомін крізь віки долинає до наших днів.

5 квітня у Черкасах відбувся показ семи історичних кіноетюдів у рамках соціального просвітницького проекту «Таємниці мого міста». Організатори цього унікального проекту, члени культурно-просвітницької громадської організації  “SINERGICON”, продюсер і режисер Андрій Раднюк, режисер та оператор-постановник Дмитро Кубряк та оператор-постановник Віктор Стасюк, які завітали до нашого міста, зазначили, що за основну мету поставили підвищувати рівень освіти українців, доносити до людей цінність духовної, культурної та соціальної спадщини. 

Під час демонстрації короткометражок, знятих у форматі DISCOVERY hіstory, про маловідомі історичні факти Буковини, Поділля та Рівненщини, глядачі зазирнули у шпаринку історії й стали свідками минулих подій, які мали місце на Черкаській землі.  Ми побували у Кам’янці, яка надихнула Петра Чайковського на створення «Дитячого альбому», відвідали селище Коврай Золотоніського району, де Григорій Сковорода черпав духовне натхнення для народження збірки метафізичної поезії «Сад Божествених пісень», та схилилися перед величчю старезного дуба Максима Залізняка, який є мовчазним хранителем таємниць Холодного Яру. 

До проекту долучилися здебільшого громадські активісти та діячі, які, беручи за основу надбання рідного народу, творять історію сьогодення.

Скарбниця Черкащини сповнена таємницями, легендами та спадком всесвітньовідомих історичних постатей, тож автори проекту вивели своєрідну формулу з трьох складових, якою і керуються у відборі матеріалу. По-перше, це історичний артефакт, який був створений або народжений у давнину і зберігся до сьогодні. По-друге, автор або герой, який стоїть за певним артефактом, і став транцендентом його створення чи перетворення. І остання, не менш важлива складова, це зв'язок із землею, тобто лише у певному мальовничому куточку нашої України і більше ніде у світі ви не знайдете нічого подібного.

Отож, на наших очах кадр за кадром оживали дід Тараса Шевченка разом із малим Тарасиком, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Григорій Сковорода, Петро Чайковський, які зробили чималий внесок у історичну спадщину Черкаської землі.

Наразі автори готують четвертий кіноетюд про Черкащину, який буде представлений широкому загалу під час Всеукраїнського фестивалю «Кобзар єднає Україну», що проходитиме в нашому місті у травні. Організатори заходу переконані, що глибоке осмислення рідного краю, має неабиякий вплив на український генотип.

Протягом місяця черкащани мають унікальну нагоду переглянути всі сюжети, створені командою “SINERGICON”, у кінотеатрах перед основним показом фільму, а згодом кіноетюди будуть транслювати й українські телевізійні канали.


Ольга Квятковська


* Фотографії із фейсбук-сторінки фільму "Таємниці мого міста"

неділя, 3 квітня 2016 р.

Faro del porto

Ввечері, посеред робочого тижня, чому б не сходити в ресторан. Думали-гадали... А чому б і ні подумали ми і пішли. Цього разу вибір пав на Faro del porto. Хочу поділитися своїми враженнями від відвідин цього закладу. Двоповерхова будівля з терасою, чудовим краєвидом на Дніпро та з маяком - давно привертала нашу увагу. І от ми тут. Не дивлячись на те, що це був будній день, вільний столик у закладі знайти було проблематично. Але ми з цим справились. Прикро, що шукати довелося самим, адже у закладі ми вперше, а зустріти гостей було нікому. Одразу ж за столик нам подали меню. Кожному окремий великий лист розміром приблизно з А3. Отже вибір зроблено, гукаю офіціантку. Після кожної страви вона абсолютно не щиро казала: "отличный выбор" та "отлично" чергуючи ці фрази. А запропонувати замовити салат чи десерт, яких у моєму замовленні не було? А повторити замовлення, щоб переконатися чи все так? Ні? А дарма. Як виявилося згодом - замовлення приймала не наша офіціантка, але плюс, що без питань все зробила. Поки чекаємо наше замовлення є час пороздивлятися по сторонам. Заклад занурює відвідувача у атмосферу твору "Старий і море". Навіть портрет Хемінгуея (я так думаю, що саме його) висить. Багато декору саме з рибальських човнів. Між рядами столиків висять весла, створюючи таку собі завісу. Над головами у гостей висить велетенський скелет кашалота. Але мені найбільше в око впала відкрита кухня. Кожен відвідувач може спостерігати за роботою кухарів. Видно ким, в яких умовах, з яких продуктів готується страва. Доволі цікаво було спостерігати за роботою хлопців-кухарів, які через велику кількість гостей не мали ані секунди перепочинку і буквально впрівали біля плит. Але вони працювали злагоджено і дружньо. 

Не дивлячись на те, що усі столики були зайняті, гомону, який очікуєш від такої кількості людей, не було чутно. І це навіть враховуючи те, що дехто був з дітьми. Співрозмовника чутно добре, не треба підвищувати голос. Місця є двох типів: диванчики та зістарені дерев'яні стільці. Навкруги все чисто, без порохів. Жуйок під столом нема (дитина лазила спеціально дивитися). Великі панорамні вікна на Дніпро додають простору. 

І от нам виносять напої. Хм. Щось не те. Замість бананового соку приносять томатний. От як можна сплутати ці два слова? Виявляється, що бананового соку (бананово-полуничного) у них нема, а є тільки апельсин, мультифрукт і яблуко. Ну ок. Томатний сік що я, що дружина вживаємо, хай лишається... Пиво. Найдешевше пиво у меню коштує 29 грн за 0,5 і це stella artois. Ті, хто мене знає, не дадуть збрехати, що я є великим поціновувачем пива. Так от, те що винесли нам має таке ж відношення до пива, як я до принцеси Діани. Гіркувата вода із залишками газіків. Що ж. Вже вечір починає втрачати яскраві фарби. Чекаємо на замовлені страви. Доволі швидко винесли піцу. Сподобалась подача піци у цьому закладі - на тоненькій дошці, вкритій пергаментом. Піца на тонкому, доволі смачному тісті, з достатньою кількістю начинки рівномірно розподіленої по всій страві. Доволі смачна страва вийшла. Судячи з реклами у закладі, по вихідних на піцу діє знижка в 50%. Враховуючи, що найдешевша піца з м'ясними інгридієнтами коштує 97 грн, то знижка може бути дуже доречною. Враховуючи те, що ми з дружиною після робочого дня, а дитина після тренування, то піца зникла зі столу не встигнувши потрапити в кадр. Що ж. Чекаємо на інші наші замовлення. Замовили ми кожному по основній страві. Логічно те, що у нас є бажання їсти одночасно, а не дивитись як один їсть свою страву, а інші давляться слиною. А для цього треба винести усі страви одночасно. Да ще й так, щоб вони були усі гарячими. Логічно, але не в цьому випадку. Страви виносили по одній з перервами між стравами по хвилин 10. І якби ми чекали, то поки винесуть другу страву, перша вже буде холодною. Але ми не горді. Почали дерибанити кожну страву на трьох. Ну що ж, трохи про страви в тому порядку, в якому їх виносили:

  1. Паста Nerro з чорноморськими мідіями. Це спагетті, які пофарбовані в чорний колір за допомогою чорнил каракатиці. Родзинкою цієї страви є не паста, а саме мідії. Їх подають у щойно розкрившійся раковині. Смак такої мідії не можливо порівнювати зі смаком того, що продається замороженим у супермаркетах і носить ім'я мідії. В цілому страва була хороша. Не така, що б аж не можна відірватися, і навіть не відмінна. Але хороша, добротна. Просто враховуючи вартість страви - очікуєш чогось більшого...
  2. Паста "Аматріджано". Паста з прошутто, беконом і сиром Пармезан. На диво бекону було більш ніж достатньо. Страва вийшла красивою, смачною, з гармонійно поєднаним смаком пасти і соусу. Однозначно можу сказати, що її спробувати тут таки варто.
  3. Різотто з білими грибами. На фоні інших страв різотто виглядало доволі сіро і заурядно. Я б сказав навіть якось "не по-ресторанськи". Ціна в 88 грн за таке трохи здивувала. Я трохи лякався спробувати, щоб не розчаруватися вкрай. Але ця страва зробила мій вечір. Вона неймовірна. Ідеально приготований рис. Багато дуже смачних грибів. А соус (крем "Тартуфо")... ммм... Просто неймовірно... Неможливо відірватися.

Отже, повечеряли, пора і розраховуватись. Рахунок подають у коробочці-табакерці. Відкриваючи її очікуєш побачити окрім рахунка якийсь скарб, ну або хоча б побажання якесь... Відкриваєш... а там... лише рахунок.... ех...

Окремо хочу виділити обслуговування. Нас обслуговувала дівчина-офіціант. Симпатична, україномовна. Але те, як вона це робила... Без жодної посмішки, абсолютно не привітно, не акуратно. Без дозволу забирала (намагалася забрати) тарілки. (Так, ми з тих, хто доїдає те, що замовили :)). Офіціант - це ж обличчя і голос закладу. Так не можна представляти свій заклад.

Отже резюмуючи все, що написано вище:

Плюси: Чисто, смачно, красиво, відкрита кухня. Окремо хочу виділити те, що заклад не ховає своє меню, а виставляє його в соціальних мережах. Це доволі правильне рішення, адже ціни в закладі не кожному черкасцю по кишені, але вони не є такими, щоб відлякати відвідувачів. У закладі є "щасливі години" - в певний час/день діють знижки на деякі позиції у меню. В закладі багато відвідувачів - значить його люблять.

Мінуси: Персонал. Персонал мене негативно вразив. І це стосується не тільки до дівчини-офіціанта, яка нас обслуговувала, а ще й офіціанта, яка приймала замовлення, хлопчика-офіціанта, котрий несучи замовлення міг розплескати вино з фужера, бармена, який готуючи коктейль занурив двічі свої пальці в нього. З персоналом треба працювати. Судячи з постійних оголошень у групі закладу у соціальних мережах, то персонал набирають. Можливо ми натрапили на виснажену зміну. Але клієнта такі питання хвилювати абсолютно не мають.

Пиво. Замовляючи пиво всесвітньо відомої марки, до яких відноситься Stella Artois, очікуєш, що тобі подадуть пиво, смак якого ти чудове знаєш. А коли приносять якусь хрєнь... ще й за ціною guinness... розчаруванню немає меж.

Чи відвідати цей заклад, чи ні - вирішувати ж звісно вам. Про себе я можу сказати, що я сюди ще повернусь. Адже в меню ще лишились позиції, які я хотів би спробувати. Особливо враховуючи те, що іноді, коли офіціант несе страву комусь іншому, хотілося його зупинити і замовити таке саме.

Усе написане вище є моєю суб'єктивною думкою. Усі помилки є авторським стилем викладання.



Олександр та Олена Смірнови

неділя, 20 березня 2016 р.

Троє поросят рятувалися від Вовка на театральних підмостках

Березневого недільного ранку міський будинок культури імені Івана Кулика наповнився веселим гамором, дитячим сміхом та бадьорим рохканням… Черкаський Театр Шевченка підготував для своїх маленьких шанувальників нову прем’єру – музичну казку «Троє поросят». 

Режисер цієї дитячої вистави Олександр Кузьмин доклав мистецьких зусиль, аби всім відома з дитинства казочка про трьох братиків поросяток набула нових барв, образів та актуального звучання. 

Два відчайдушних лінивих неслуха Ніф-Ніф та Нуф-Нуф нізащо не хотіли слухати старшого брата і вірили в те, що вовки бувають лише в колискових… 

Та Вовку - от так халепа - вдалося матеріалізуватися… Та ще й як! Цей Вовк – талановитий артист, який мріє про велику сцену і всесвітнє визнання, здатен на неабиякі акторські виверти, щоб поласувати смачною свининкою!  Винахідливий Вовк використовував індивідуальний підхід до кожного поросятка. Режисер ні на хвильку не дозволяв глядачам нудьгувати: і діти, і дорослі захоплено чекали на чергове перевтілення cірого психолога. Вовк один за одним змінює образи: то він галантний Гість, то грайливий пірат Морський Вовк, то турботливий Санітар Лісу, який прийшов зробити поросятам щеплення від свинячого грипу, то cіроманець намагається проникнути в будиночок під виглядом невинної овечки, яка заблукала - така собі вівця у вовчій шкурі.

Захоплююча постановка Олександра Кузьмина, неперевершена гра акторів, барвисті костюми, яскраві декорації, веселі пісні, запальні танці та щасливий фінал, безумовно, подарують малюкам та дорослим позитивні емоції, чудовий настрій та неповторні враження. 
Ласкаво просимо на родинний перегляд музичної казки Черкаського Театру Шевченка «Троє поросят»!

понеділок, 22 лютого 2016 р.

Суші-бар "Фугу"


Якось діду до обіду захотілось колобка... Приблизно так можна охарактеризувати наші з Олена Смірнова вечірні блукання містом. Довго ми думали, чого душа бажає та ще й такого, де ми не були. Майже втративши надію знайти щось цікаве, побачили Fugu. Чом би й ні. Треба ж подивитись, за що заклад отримав дві відзнаки «Ревізора»... 

 Перше, що вас зустрічає при вході, – стійкий запах риби. Скоріше за все вареної. Далі – доволі тісно розставлені столики на 4 особи. Вільних місць майже немає. Зайняли останній, вільний, на той момент, столик. Стійкий запах риби та їжі присутній в залі не менше, ніж при вході. Все через напіввідкриту кухню - майстри суші та бармени працюють відкрито, а інші страви готують на кухні без дверей, але в окремій кімнаті. 

Спілкування з офіціанткою порадувало. Впевнена, компетентна, з поставленою мовою, красива (про це просила написати Олена Смірнова) дівчина володіє меню, знає різницю в сортах пива. Наше замовлення було пиво, місо-суп з лососем і сет «Смайл». Варто відзначити якість нефільтрованого пива – рідко зараз знайдеться пінне, яке мене вразить. Місо-суп принесли доволі швидко. Оскільки цю страву мені ні з чим порівнювати, скажу, що то є смачно. І на перший погляд, солонуватий бульйон з рибою та тофу доволі смачний. 

А от сет довелося чекати близько 35 хвилин. Але про це при замовлені повідомляє офіціантка.

Коли принесли сет, ми були розчаровані. По-перше, сет виносять на такій самій дошці, що й один рол. Це провокує певні незручності, як-от відокремлення шматочків. По-друге, імбиру та васабі (на око) стільки ж, скільки й для одного ролу. І, нарешті, отримана страва не відповідає візуально страві з меню. Щодо смаку страви, то я відкрив для себе гарячі роли. То дійсно смачно, до того ж вони доволі довго лишались гарячими. З позитивного також відзначу те, що до суші не додають глутамат натрію, як це роблять у деяких інших закладах. З мінусів – занадто багато рису і мало начинки. 

Наш рахунок за 2 літри пива, суп і 710 грам суші склав 394 грн. Багато це, чи ні – вирішувати кожному особисто, але особисто для мене, за відвідини закладу, після якого я ще не доїхавши до дому і вже хочу їсти – то забагато.

З приводу чистоти у мене є трохи зауважень. Підлога не чиста, особливо в туалеті. Так, багато людей. Так на вулиці достатньо бруду, але ж тут харчуються люди. На столах підстилочка замість скатертини. Підстилочка має сітчасту структуру і пролитий соєвий соус не видно, але перед наступними відвідувачами ніхто столи не витирає, знявши ці підстилочки.

З плюсів варто відзначити офіціантів. Їх справді багато. Приблизно 1 офіціант на 3-4 столики. Але будь-який офіціант, проходячи повз стіл, прибирає брудний посуд і серветки, незалежно чи його той столик чи ні. Побачивши порожній бокал, наша офіціантка запропонувала повторити. Пішла нести повтор. Інша, побачивши, що я вже допив, а дружина ще ні - так само запропонувала повторити.

Із особливостей закладу:

  1. Кожному клієнту дають персональне передбачення... російською.
  2. Безкоштовна доставка робить свою справу. Кухарі працюють приблизно порівну на зал та на виніс. 
  3. Сушисти кажуть, що це ще мало роботи. Трясця, 40 хв. очікування і це мало роботи?!
  4. Книга скарг і пропозицій. Вона лежить вже на виході з залу і будь-хто може її погортати і дописати. Майже всі позитивні відгуки. На кожен запис є реакція від адміністрації. Там де негатив – адекватна реакція з вибаченнями. І що найцікавіше - читаючи це я їм вірив, бо написано не як відписка, а дійсно як правильна реакція. Але ані дати реакції, ані підпису (слово «адміністрація» я теж можу написати), ані печатки... Я не знаю, наскільки це юридично правильно, але, інтуїтивно, схоже на порушення.
  5. Дууууже багато російської мови. Від написів на передбаченнях до оголошень в туалеті (які, до того ж, не мають розділових знаків).

Отже, чи вартий заклад уваги - питання спірне. Особисто мені в СушіЯ сподобалося більше

Олександр та Олена Смірнови

вівторок, 9 лютого 2016 р.

"Один в каное": вперше у Черкасах

Сьогодні небо таке раптове,
 Трохи готичне і ледь барокове.
 На білі плечі чиєїсь втоми 
Складає у стопи небесні тони.
"Один в каное"

Лютий не найкраща пора для подолання відстаней в каное, але дива трапляються, якщо в них щиро вірити…

Переповнена глядачами зала колишнього кінотеатру «Салют» терпляче чекала на виступ Львівського інді-гурту «Один в каное». Повним аншлагом черкаські шанувальники зустрічали улюблений гурт, який, до речі, завітав у наше місто вперше. Інтимність атмосфери підкреслювало те, що слухачі по-домашньому щільно повмощувалися на підлозі, готові поринути в світ неповторної музики. 

Нарешті, продефілювавши перед фанами у верхньому одязі, та спритно з нього вислизнувши, музиканти, не гаючи ні хвилини, взялися до справи...  

Тріо «Один в каное» не говорили зайвих слів, спілкування велося виключно мовою музики, мелодикою пісні… Композиції змінювали одна одну в порядку їх виходу в світ… Музика зруйнувала останні бар’єри і ніщо вже не могло порушити незримий зв'язок між музикантами і слухачами. Пісня лилася звідусіль: зі сцени, де вокалістка Іринка Швайдак чарувала неперевершеними тонами голосу, із зали, де кожен намагався підспівати знайомі слова, і з самого серця, в найпотаємніші куточки якого сягали музичні чари. І було зовсім не важливо, що Іринкина старенька гітара кілька разів виходила з ладу, що від сидіння на жорсткій підлозі заніміли сідниці і затекли ноги,  - то все другорядне, а саме зараз і саме тут відбувається воістину магічне дійство. А від принадних рухів барабанниці Олени Давиденко взагалі не реально було відірвати погляд. 

Всі, хто відвідав виступ «Один в каное» були не лише свідками, а й учасниками загадкової фантастичної музичної гармонії.

Приємним сюрпризом для глядачів став вихід на сцену талановитого черкаського саксофоніста Богдана Теліженка, який додав пісні «Ангел. Антени» особливих барв.

П’ять років тривала робота музикантів із «Один в каное» над своїм першим студійним альбомом, презентація якого, у рамках промо-туру, успішно відбулася в Черкасах. Можна сказати, що перша п’ятирічка завершилася результативно, а надалі львівський гурт планує взятися до роботи над новим повноцінним не менш цікавим альбомом. 

Черкаські шанувальники музичного гурту зі Львова з нетерпінням чекають на нові зустрічі.

пʼятниця, 5 лютого 2016 р.

Хотів би бути небом....

Хотів би бути Небом…
…і став я ним Сьогодні!
Хотіла буть Землею…
…і Нею стала Нині!

Хотіти більш не буду!!!
Все Є!!! у Мене!!!

Леся Корж із збірки «Ладо-день»



Леся народилася на Закарпатті (м. Хуст) у сім’ї художників. У ранньому дитинстві невідомо звідки з’явилась мрія стати балериною, але до рук потрапили олівці та почався творитися малюнок життя. 

Освіту художниця здобула в Ужгородському коледжі прикладних мистецтв ім. А. Ерделі та у Львівській національній академії мистецтв. З 2012 року є членом Національної спілки художників України. Учасник двадцяти керамічних та живописних симпозіумів та більше ніж 50 всеукраїнських та міжнародних виставок.

Автор поетичної збірки „Ладо-день” (2012 р.), публіцистичних та мистецтвознавчих статей, досвідчений педагог з практичних художніх дисциплін, теорії та історії мистецтва,  учасник наукових конференцій.

Твори художниці зберігаються в Національному музеї кераміки в Опішному, Національному музеї-заповіднику в Буші, ЗАТ „АТ Глини Донбасу” в м. Слов’янськ, Хустській міській картинній галереї та в Черкаському обласному художньому музеї; приватних колекціях України, Польщі, Словаччини, Придністров’я, Угорщини, Франції, Австралії, США та Канади.

Серед багаточисленних виставок у містах України та за її межами,у  Черкасах пройшли такі : 

  • "Пробудження" (Черкаський обласний музей, 2013 р.);
  • Персональна виставка "Холодне море. Імпровізація" (Черкаський обласний музей, грудень 2014 року – січень 2015 рік), (Черкаська обласна бібліотека ім. В. Симоненка, лютий-березень, 2015 рік);
  • "Весняна" (Національна спілка письменників України, м. Черкаси, квітень-травень 2015 рік);
  • "Добридень тобі! Україно Моя!", м. Черкаси (Музей "Кобзаря" Т. Шевченка, червень-липень 2015 року), (Черкаська обласна бібліотека ім. В. Симоненка, серпень, 2015 рік);

Щоб привідкрити світ правди художниці та на власні очі побачити картини, я завітала до її майстерні.

Я люблю кожну рисочку в своїх роботах, але мене ця любов вбиває, тому що вона одностороння

Так про свої роботи сміючись  говорить Леся. Справді, передивляючись її картини можна багато чого збагнути. Тут є все, що має бути в житті митця. Різні техніки, які у свою чергу створюють певний часовий простір-пошук. Для художника – це ціла історія пошуку себе, розуміння свого призначення та важливості у відповідності часу.
Вона не з тих, хто пише багато, тому що так треба, тому що того потребує ринок чи такі правила на виживання… Для неї життя власних картин – ціла історія «за і проти»…

А.К. : Ти художниця, яка виходить за рамки чи створює рамки?

Л.К. : Ніколи не думала про це. Якщо бути чесною, то я все життя прожила в якихось рамках. 
Я би хотіла, щоб життя моє було мистецтвом. Щоб мала цінність життєва сила відносин. За великим рахунком живопис – це зв’язки  між людьми. Коли віддаєш роботу, то створюєш простір любові.

А.К. : У цей складний час як перегукується твоє мистецтво? Що саме ти бачиш і куди вдивляєшся?

Л.К. : Будь-яка війна – це коли в країні безвихідь. Тоді й виникає війна, щоб якось перекроїлися відносини. Щоб основна маса людей переглянула своє життя. Своїми діями ми піднімаємо цю піну. 

А.К. : Якою для тебе є українська культура? Наскільки вона доступна сьогодні для нас?
Л.К. : Культура - це вміння контактувати, жити повноцінно. 

Ми весь час говоримо про те, що треба піднімати українську культуру. Як можна підняти українську націю, дух, культуру, якщо вони не здатні вижити на фізичному рівні. Тому між культурою і простим життям мають бути здорові відносини. Ми можемо спостерігати як весь час виникають осередки, які займаються розвитком національної культури. Вони не виживають, тому що штучно створені. 

В нас люди не вміють правильно харчуватися, правильно спілкуватися, про яку культуру може бути мова?...


неділя, 31 січня 2016 р.

Cat Cafe

Сьогодні був справжній родинний день. Це той, вкрай рідкісний, момент коли з ранку і до самого вечора була можливість провести час з дружиною і дитиною, не відволікаючись ні на що.


Найцікавішою частиною цього дня став похід до “Котокафе”. Мала ще влітку просилась туди – і ось збулось.

Cat Cafe – це заклад, де відвідувачі платять не за страви, а за проведений час.

Цінова політика дуже цікава: 1 година – 50 грн, 2 години – 80 грн, безліміт – 100 грн. Можна взяти 1 годину, а потім доплатити за перехід на інший тариф. 

Перш ніж вас допустять до зони з котиками, ви маєте вдягнути одноразові капці і продезінфікувати руки антисептиком. У закладі мешкає 14 котиків: найстаршому – 9 років, найменшим ще нема і пів року. Усі вони доволі соціальні, не лякаються незнайомих людей, не агресивні.

Під час перебування в Cat Cafe ви можете скуштувати тістечка, випити пакетованого чаю чи свіжозмеленої зернової кави, нектару чи коли. І в цьому компоненті ніхто вас не обмежує (я перевірив на собі). Тістечка якісні, смачні і свіжі, що мене дуже здивувало, явно не з дешевих і не з розряду "для галочки". За цей день я скуштував їх не менше 10 видів. Котики це, мабуть, також відчувають, так і прагнуть поласувати шматочком, особливо кошенята. Нектари - "Садочок", чай - "Грінфілд". І чаю, і нектарів доволі широкий вибір. 

Для відвідувачів є 8 низеньких столиків з бін-бегами на білому килимі. Є настільні ігри (джанга, монополія, твістер та ін), головоломки, шахи, пазли, книжки англійською, російською і українською мовами. Вільний доступ до wi-fi та розеток (можна прийти попрацювати з ноутом).

Але головне це котики. Вони різні: товсті, худі, білі, руді, чорні... Доглянуті, з гладесенькою шорсткою і підстриженими кігтиками. Вони всюди: на батареях, кріслах, столах... Вони лежать сидять, бігають, бавляться. Дають себе гладити. Не передати, які вони милі. Мімімімімі.

Трохи про те, що всередині закладу. По-перше, немає запаху тварин навіть біля їх кімнати. Дивно, але то є так. По-друге, білий килим лишається білим. І це незважаючи на крихти, дітей, тварин. Дівчатка бігають і оперативно прибирають з якимось засобом. По-третє, усюди чисто. Столи, барна стійка, туалет - чисто. Крісла не м'яті і теж чисті. У котів є своя величезна стінка з поличками, містками і дряпалками. Але сьогодні їх улюбленими місцями були батареї. До речі, в приміщенні дуже тепло. Довелося знімати светра. За словами дівчат, до котиків ставляться добре. У кожного є своє спальне місце, персональна мисочка і 4 туалети на всіх.

Персонал закладу справив подвійне враження. Дві дівчини, одна на вході зустрічає гостей, інша на барі. Перші години 3 це були не дуже привітні, заклопотані своїми справами дівчата. По ним було видно як їм важко і як дістало їх... Відвідувачі самі носили брудний посуд. Дітям спокійно давали нести замовлення. Дівчину на барі треба було "відволікати" від миття посуду. Тістечка на трьох складала в 2 тарілки (загалом 6 тістечок). На вході дівчина хоч і більш привітна, але далека від мого розуміння нормальної привітності. Але, з приходом темряви щось дуже кардинально змінилося. На вході почали відвідувачам розказувати про заклад, про котиків. Приділяти увагу як тим, що приходять, так і тим хто вже вдягається. Запрошувати у соцмережі і т.і. А дівчину за баром взагалі не впізнати. Вона і посуд забирала менш, ніж за пару хвилин від моменту як він став порожнім, і приносила замовлення, привітно розповідала про наявні тістечка. І навіть диво - одне тістечко на одну тарілку.


Я не можу зрозуміти, що стало причиною таких метаморфоз. Мені навіть здалося, що серед відвідувачів власник закладу - такі вражаючі зміни.

Загалом заклад вартий уваги і я раджу побувати там принаймні раз.


Олександр та Олена Смірнови

неділя, 6 грудня 2015 р.

Золоте яйце (Випуск №10)

У черговому випуску "Золотого яйця" розглянемо оригінальний підхід наших журналістів до подання найсвіжіших новин у листопаді.

Справжнє детективне розслідування провели кореспонденти "Центру Черкаських медіа Zmi.ck.ua", визначивши час, місце та причини трагічних випадків у репортажі: "На вихідних на Черкащині через куріння у кімнаті сталися дві пожежі".

"Прочерк" теж не оминув теми шкідливої звички. Кореспонденти видання попереджають, що люди, які палять, можуть становити реальну загрозу для життя оточуючих: "Чоловік, який курив у громадському місці, виявився озброєним".

"У Золотоноші під час затримання продавців наркотиків побили міліціонерів", - таким заголовком у жанрі трагіфарсу привертають увагу до своєї публікації журналісти "Провсе".

"Центр Черкаських медіа Zmi.ck.ua" повідомляє: "Черкаський боксер побив росіянина і переміг на чемпіонаті Європи". Мимоволі виникає питання, яке відношення має побиття росіянина до перемоги на чемпіонаті? Чи задля того, аби десь перемогти, обов’язково треба побити якогось росіянина?

Натрапивши на заголовок: "У Черкасах молодик проїхався на "рогатому" безкоштовно й з вітерцем", уява вимальовує яскраву картинку з Гоголівського твору "Ніч перед Різдвом", а саме, як юнак мчить "з вітерцем" верхи на чортові.

Свіжі новини із зоопарку від "Вікки": "Черкаська медведиця впала в сплячку, а леопард та черепаха справлятимуть новосілля". Заголовок вже поправили, а от у самому матеріалі ведмедиця так і залишилася медведицею. Чи то особливий вид тварин мешкає в нашому зоопарку?

А ще "Вікка" вирішила збити з пантелику консерваторів та прибічників моногамії, голосно заявивши: "У екс-мера Черкас – чергове весілля (ФОТО)". Глянувши на фото, відлягло від серця: донька колишнього міського голови вийшла заміж. Навіщо ж так травмувати прихильників Сергія Олеговича?

У той час, коли екс-мер займався весільними клопотами, журналісти "Вікки" поспішали  розповісти читачам про плани новообраного міського голови. Так поспішали, що навіть із заголовком не могли визначитися, тож, спочатку поінформували, що "Бондаренко оновлюватиме склад Черкаської міськради", а потім "Бондаренко оновлюватиме структуру апарату Черкаської міськради". Суттєвої різниці в поданні назви матеріалу не помітно, а от питання чи добре знайомий пан Бондаренко з повноваженнями міського голови, все ж турбує. Цікаво, яким чином мер збирається оновлювати "склад", чи, даруйте, "структуру апарату" міськради?

На сайті міської ради теж пишуть про перші кроки нового мера: "Анатолій Бондаренко запросив журналістів на… цвинтар і пообіцяв, що до поминальних днів найгіршу дорогу міста буде не впізнати" Щоправда, від заголовку віє буремними 90-тими…

"Провсе" вирішили розказати читачам про "кривавий" вчинок Президента України, повідомивши, що "Порошенко “обезголовив” Кам’янську РДА". Журналістам дуже подобаються стандартні алегоричні вислови, і, зазирнувши в гугл чи яндекс за подібною новиною, можна подумати, що у Президента хобі таке дивне – обезголовлювати всіх і скрізь…

А от видання "Вечірні Черкаси" турбують глобальні речі: "Хто відповість за підрахуйство?", заголовок матеріалу подається у формі доволі актуального риторичного питання і наштовхує на глибокі філософські роздуми…


P.S. На завершення пропонуємо посміхнутися від справжньої перлини журналістики, яку залишаємо без коментарів

неділя, 1 листопада 2015 р.

Золоте яйце (Випуск №9)

У черговому випуску "Золотого яйця" йтиметься про те, яким креативом тішили нас місцеві журналісти останні тижні.


"Центр Черкаських медіа Zmi.ck.ua" вперто поширює інформацію про те, що черкаські депутати продовжують фотографуватися на останок:  "Черкаські депутати облради сфотографувалися на останок". Такий заголовок (вдруге за місяць) не на жарт занепокоїв активних користувачів фейсбуку, і в коментарях до статті черкасці щиро побоюються масового суїциду депутатів. 
Заради справедливості зазначимо, що після зауваження на сторінці заголовок і текст було виправлено, так що хочемо подякувати виданню за адекватність і правильну реакцію на коментарі. І за гумор )


Ще одна шокуюча новина від цього ж видання: "ДТП у Черкасах: повертаючи, черкащанка зіткнулася із зустрічним авто". Уява малює моторошну картину з фільму жахів: що ж залишилося від бідної жінки після зіткнення з автомобілем?... Дівчата, бережіть себе, не гуляйте по проїзній частині дороги! 

Журналісти  "Центру Черкаських медіа Zmi.ck.ua" звертаються до черкащан із питанням:  "На Черкащині знову відчувається сильний смог?"
Самотужки кореспонденти аж ніяк не можуть визначитися з власним відчуттям чи, можливо, у момент підготовки матеріалу всі знаходилися у відрядженні за межами Черкаського регіону, тож і запитують про наявність смогу у жителів області.

Надзвичайно креативні люди працюють у виданні! У них і будівлі ходять: "Старовинна Черкащина: палаци, що дійшли до наших днів". Цікаво, а скільки всього палаців було на старті? Шкода, що не всім вистачило сил дійти до фінішу. Тож давайте піклуватися про ті пам’ятки історії, які збереглися донині, і не змушувати їх мандрувати!

Це ж видання пропонує читачам детективну історію про те, як "Черкащанка обікрала хлопця під час побачення".
У "Центрі Черкаських медіа Zmi.ck.ua " інформують, що "крадійку вже затримано, а сумма завданих збитків дві тисячі гривень. За такі дії дівчина може опинитися за гранатами на 3 роки."
Журналісти так переживали за постраждалого, що у слові сума з’явилася додаткова літера "м", а грабіжницю відправляють "за гранати" чи "за гранатами"…

Ще у виданні попередили про справжню проблему на дорозі "У Черкасах посеред дороги застряг трактор". Невже ніколи не бачили в обласному центрі застряглого на асфальті трактора? 

"У Черкасах кандидату в мери від “Опоблоку” хлюпнули в лице зеленкою (фотофакт) ", - про таке нахабство заявляють у "Провсе". Куди ж світ котиться, обличчя людей зеленкою обливають? Відлягло, оскільки у статті йдеться про зіпсований рідиною агітаційний біл-борд.  


За версією "Провсе" "Черкаські студенти викликали на допит кандидатів у депутати". Складається враження, що учні вишу проводять грандіозне розслідування скоєного злочину, от і настала черга депутатів побувати на допиті…  

А ще нас непокоїть той факт, що черкаські ЗМІ в гонитві за сенсацією, використовують особисті пости пересічних черкасців із соціальних мереж. Як приклад, наводимо сенсаційний матеріал опублікований в тому ж "Центрі Черкаських медіа Zmi.ck.ua": Черкащани у соцмережах висміюють якість нового асфальту (фотофакт)
Що це - звичайні лінощі чи відсутність фантазії? Судячи з оригінальних заголовків, якраз із фантазією у наших ЗМІ все гаразд. Маємо сумніви, що, форматуючи чийсь пост з соціальної мережі в новину, ви відзначитеся оригінальністю чи підвищите свій рейтинг. Не втрачайте своєї самобутності, прагніть до неповторності та ексклюзиву!


P.S. Хоча цей випуск в основному і присвячено одному виданню, але в полі нашого зору залишаються і інші видання. Навіть ті, хто не потрапив до цього випуску можуть бути згадані в наступному. Тому працюйте пані та панове журналісти ). Бажано так, щоб нам було роботи поменше ;). І вибачайте нас за помилки, якщо такі помітили - ми працюємо над тим, щоб їх було якомога менше 

четвер, 15 жовтня 2015 р.

Золоте яйце (перезапуск)

Минулого року ми запустили в себе чудову рубрику - "Золоте яйце". Там ми відзначали креативність наших місцевих журналістів. Креативність, яку було дуже важко поєднати із стандартами журналістики чи нормами етики. Потім в нас була довга перерва в рубриці, яка була пов’язана з тим, що ми сконцентрувалися на інших проектах. Але наші любі журналісти роблять все, щоб привернути до себе увагу. Саме тому ми вирішили відновити цю рубрику. І сьогодні ми її перезапускаємо. Сподіваємося, що це буде сприйнято з розумінням і в нас не будуть летіти звичайні яйця )))

А перезапущений випуск "Золотого яйця" присвячено свіжим перлинам креативної журналістики.

Першого жовтня "Інфоміст " привернув увагу читачів моторошним заголовком  "Золотонісець помер, так і не зізнавшись, хто його побив". У самій статті йдеться про 30-ти річного жителя Золотоноші 1975-го року народження… Цікава математика…  ,  

"ПроВсе " вирішили додати чи то трагізму, чи то містики до новини, заявивши: "У Золотоноші чоловік не зізнався про побиття і помер ". Ми закликаємо всіх, кому дороге своє життя, зізнаватися про штурхани, синці та побиття, бо ваша таємниця може стати причиною летальних наслідків. 

А як вам такий сюжет, від "Центру Черкаських медіа Zmi.ck.ua ", який перетворює Черкащину на територію жахів:  "На Черкащині п'яний водій влетів у стовб, померла людина "? Тобто, журналісти стверджують, що кожного разу, коли п’яні водії влітають у стовпи, на Черкащині десь помирає людина… Водії, будь ласка, не вживайте за кермом, люди хочуть жити!  

Та журналістам цього видання настільки сподобалась новина, що вони вирішили наступного дня подати її з іншого ракурсу, але не менш шедеврально: "ДТП на Черкащині: від зіткнення в авто затисло загиблого ". То виявляється померлого з попереднього матеріалу кудись везли, але трапилась аварія і померлий перетворився на загиблого, якого затисло… 

За інформацією "Прочерку " від 8 жовтня "У Руській Поляні під час пожежі померла жінка". Не загинула, не постраждала, а…померла… Цікаво чи ця померла перетвориться згодом на загиблу? 

Ще "Прочерк " пишається досягненнями наших земляків: "Команда Академії пожежної безпеки вибігала перемогу ". Ну що ж, добре, мабуть бігали, головне – результат: вибігали таки. Вовків теж ноги годують…

Доволі підозрілим є ствердження "Вчасно ", що "Жигулі " - це вітчизняне авто: "У центрі міста іномарка зіткнулася з вітчизняною автівкою ". Обережніше з такими заголовками, бо тут вже постає болюче питання патріотизму та батьківщини! Чи, може, у виданні працюють іноземні журналісти?… 

А ще журналісти "Вчасно " мають екстрасенсорні здібності і застерігають, що "Після приїзду хасидів в Умань можуть атакувати лихоманки"… Тільки не кажуть, коли і кого саме.    

"Під брендами відомих зарубіжних фірм черкаські “нелегали” шиють взуття ", -  "Про Все", на прикладі одного випадку, роблять загально-глобальні висновки.   А "Інфоміст ", навпаки, Всеукраїнський резонанс зосереджує суто на нашому місті "У Черкасах ліквідують “Дельта Банк”". 

Наразі черкаським депутатам більше нічого не залишається робити, як фотографуватися наостанок чи "на останок". Робота у них така. Про це заявляють у "Центрі Черкаських медіа Zmi.ck.ua" своїм заголовком: "Черкаські депутати сфотографувалися на останок". Як кажуть, хто на що вчився.

Неперевершеною вважаємо новину від "Про Все" з романтичним підтекстом та доволі відвертим заголовком: "Черкащанка на “Фольксвагені” відправила хлопця у лікарню ". Мабуть хлопець залицявся, на побачення запросив, а краля перед остаточною відповіддю, відправила прихильника до лікарні…аналізи здати… 

І на закуску, запрошуємо отримати насолоду від Dermoпродукції:  тут ми просто залишаємо без власного коментаря цю статтю.