Показ дописів із міткою Ремарка "Че". Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Ремарка "Че". Показати всі дописи

вівторок, 5 липня 2016 р.

У Черкасах запрацювала школа фотомоделей «ART-Models»

«Я не супермодель. Я вичавлюю
 максимум із того,що в мені є»
Вікторія Бекхем

Днями мені випала чудова нагода відвідати заняття з акторської майстерності та сценічної пластики у черкаській школі фотомоделей «ART-Models».

Ідея створення школи фотомоделей виникла у її засновника фотографа Олександра Мінаєва вже давно. «Під час роботи з моделями час від часу поставало питання, де можна здобути професійні навички фотомоделі, - розповідає Олександр.  - І, оскільки, в Черкасах нічого подібного не змогли відшукати, то вирішили самостійно організувати навчання для майбутніх фотомоделей, залучивши до співпраці справжніх професіоналів».

За короткий час сформувалася перша група бажаючих отримати нові навички, емоції та враження. Серед шести перших учнів, вік яких коливається від 13 до 38 років, не лише дівчата, а й хлопець, який у повному захваті від запропонованої програми: «Коли я йшов на заняття, то не думав про те, що можу бути єдиним хлопцем у групі, - зізнається Василь.  – Мене, насамперед, цікавили заняття з акторської майстерності, і зараз я отримую тут саме те, що хотів. Нас на практиці навчають керувати своїми емоціями і це – круто! », - не приховує свого захоплення хлопець.

Саме на заняттях із акторської майстерності і сценічної пластики  прагнув зробити акцент Олександр Мінаєв і ретельно підійшов до пошуку досвідченого фахівця, який міг би передати свої знання та вміння іншим. Сьогодні мрію багатьох втілює актриса Черкаського Театру Шевченка та режисер Анжеліна Іванова.  Двічі на тиждень Анжеліна допомагає молодим людям пізнавати себе та розкриватися, набувати самовпевненості та позбуватися внутрішніх комплексів. Актриса із задоволенням ділиться своїм досвідом з починаючими моделями: «Така робота відрізняється від звичної праці в театрі, - говорить викладач з театральної майстерності. – У цій діяльності є своєрідні особливості, тонкощі та нюанси і мені подобається спостерігати за тим, як люди на очах розкриваються, помічати перші результати спільної роботи під час наших занять.» 

Окрім роботи в театрі, Анжеліна Іванова ще програмний директор-режисер черкаського представництва дитячого гумористичного кіножурналу «Байки» (вітчизняний аналог всім відомого «Єралашу»), тож досвіду роботи з молоддю їй аж ніяк не бракує.  

Студентка Іва, одна із майбутніх фотомоделей, з нетерпінням чекає кожного нового заняття з Анжеліною: «Мені дуже подобається акторська майстерність, адже я ще з дитинства про це мріяла».

Заняття школи фотомоделей «ART-Models», для мене, як для стороннього спостерігача, промайнуло блискавично, на одному подиху. Різноманітні цікаві динамічні завдання та ситуації не дозволяли ані розслабитися, ані втратити пильність. Учасники заняття уявляли себе зайчиками, лисичками, ведмедями, котами і, навіть, скунсами, намагаючись увійти в образ та відтворити характерну пластику запропонованих тварин. Потім всі спробували себе в ролі людей різних професій, але це була лише розминка… А далі пішло-поїхало: ображалися, фліртували, кричали, заздрили, погрожували, соромилися, перемагали, нервували, боялися, раділи, чекали, купували чайники, просили сукні, боролися зі спекою, зізнавалися в коханні, відбивали хлопців, вигравали мільйони, - весь цей калейдоскоп, або, влучніше сказати, вихор емоцій носився півтори години студією, де проходило заняття…

За основну мету навчання, крім оволодіння практичними навичками роботи з фотографом на знімальному майданчику, організатори ставили саме розкриття і розвиток творчих здібностей, занурення в курс акторської майстерності, подолання страху перед публічним виступом, вміння володіти психофізичними навичками та підвищення комунікативних якостей.

Навперебій, майбутні фотомоделі щиро ділилися своїми враженнями від другого заняття з акторської майстерності. Тринадцятирічна Маша, яка разом із старшою сестрою вирішила спробувати щось нове, не приховує радості та здивування: «Я боялася, що тут будуть суворі вчителі і буде важко, як в школі. А насправді, все інакше і мені дуже подобаються всі уроки». ЇЇ сестра Віка доповнює: «Все, чого ми зараз вчимося дуже знадобиться в житті, навіть у повсякденному спілкуванні з людьми». Ще одна учениця Настя мріє стати професійною фотомоделлю і під час кожного заняття в "ART-Models" робить впевнені кроки вперед до своєї мрії. А Наталка, мама двох діточок, тривалий час свідомо шукала унікальний шлях для самореалізації: «Дуже шкодую, що в Черкасах раніше не було нічого подібного. Робота з професіоналами допомагає мені розкритися – це саме те, чого я хотіла. Я буду використовували всі здобуті тут навички у вихованні своїх дітей».

Які ж перспективи чекають на перших випускників школи «ART-Models»?

Олександр Мінаєв впевнений, що школа моделей, це, насамперед, чудова можливість повірити в свої сили та краще пізнати себе. У свою чергу, викладач акторської майстерності Анжеліна Іванова запевняє, що майбутнє випускників школи фотомоделей залежить від них самих та від особистих пріоритетів. Від себе Анжеліна обіцяє, при найліпшій нагоді, залучати випускників «ART-Models» до різноманітних творчих проектів та заходів. 

І організатори, і учасники навчального процесу сподіваються на успішне продовження розпочатої спільної справи та на вагомі особисті результати.

четвер, 9 червня 2016 р.

“Космічний” мотозліт під Черкасами

Традиційно в перші вихідні літа у с. Благодатне (колишня Чапаївка) відбувається найбільший мотозліт в Україні “Тарасова Гора”. За 14 років існування фестивалю, подія набула міжнародного масштабу. Цього року тут можна було зустріти гостей із Польщі, Молдови, Білорусії, Латвії, Литви, Росії, Італії, Угорщини, Німеччини, США. Організатори зазначають: “Хай навіть з далеких планет – будемо раді всім, хто любить Україну”,– і це не просто так, адже девізом цьогорічного фестиваля стали рядки з пісні ТНМК “Космос буде або наш, або нічий!”. “Тараска 2016” зібрала рекордну кількість учасників – 8 тисяч.

Серед “зіркових” гостей, цього року: ТНМК, BRUTTO, Василь Вірастюк. Космічний настрій створювали різноманітні розваги: силові змагання, виставка ретро-мотоциклів, чемпіонат по водному поло, багато конкурсів та лотерей із призами від спонсорів.

На території бази “Придніпровська” є житлові корпуси та будиночки, які учасники могли зняти за окрему плату. Безкоштовно можна було жити у власній палатці. На території працювали кав'ярня "Коза Чка" та бар "Ла Тараска", магазини із атрибутикою фестиваля, мото-аксесуарами, одягом і прикрасами. В’їздний квиток коштував для чоловіків 300 грн. для жінок – 150 грн. і безкоштовним був для жінок, які приїхали на фестиваль за кермом власного байку.

За традицією байкери організованою колоною їздили до Канева на могилу Тараса Шевченка. Цього разу їхали через Черкаси. Довжелезна колона мотоциклів спричинила невеликий затор, адже центральна вулиця міста була спеціально перекрита. На Чернечій горі поклали квіти на могилу Тараса Шевченка, відвідали музей, влаштували екстремальне мотошоу, фотографувалися з усіма охочими.

"Фестиваль захоплює атмосферою – домашньою, дружньою, братерньою. Було б нескромно казати, що ми найкращі. Але люди так кажуть. Щорічно до нас їдуть все більше. Організовувати важко, але я вже без цього не можу", – зізнався президент мотофестивалю Ашот Арушанов.

“Я на фестивалі вже восьмий раз. Приїжджати сюди – це наша з чоловіком сімейна традиція. Тут відпочиває тіло і душа. З кожним роком організація фестивалю все краща і краща, ніякі мотозльоти не зрівняються з Тараскою. Я за кермом свого двоколісного вже 10 років” – поділилася враженнями байкерша Світлана з Чернігова.

"Тарасова Гора" - це наймасштабніший мотозліт, на якому просто не може не побувати кожен, хто хоч раз у своєму житті сідав на байк. Фестиваль заяджає неймовірною енергетикою та враженнями на цілий рік. Наступна, ювілейна 15-та “Тараска”, планується на цьому місці, у цей же час. Оргкомітет TG-family почне готуватися до дійства відразу по закінченню цьогорічного фестивалю, адже захід такого масштабу неможливо організувати за пару місяців.





Photo by Never Never

неділя, 10 квітня 2016 р.

Черкащани дізналися "Таємниці мого міста"

«Світ не просто існує, 
він ще й наповнений таємницею». 
Освальд Шпенглер

Минуле кожного краю вражає своєю неповторністю та загадковістю, а його відгомін крізь віки долинає до наших днів.

5 квітня у Черкасах відбувся показ семи історичних кіноетюдів у рамках соціального просвітницького проекту «Таємниці мого міста». Організатори цього унікального проекту, члени культурно-просвітницької громадської організації  “SINERGICON”, продюсер і режисер Андрій Раднюк, режисер та оператор-постановник Дмитро Кубряк та оператор-постановник Віктор Стасюк, які завітали до нашого міста, зазначили, що за основну мету поставили підвищувати рівень освіти українців, доносити до людей цінність духовної, культурної та соціальної спадщини. 

Під час демонстрації короткометражок, знятих у форматі DISCOVERY hіstory, про маловідомі історичні факти Буковини, Поділля та Рівненщини, глядачі зазирнули у шпаринку історії й стали свідками минулих подій, які мали місце на Черкаській землі.  Ми побували у Кам’янці, яка надихнула Петра Чайковського на створення «Дитячого альбому», відвідали селище Коврай Золотоніського району, де Григорій Сковорода черпав духовне натхнення для народження збірки метафізичної поезії «Сад Божествених пісень», та схилилися перед величчю старезного дуба Максима Залізняка, який є мовчазним хранителем таємниць Холодного Яру. 

До проекту долучилися здебільшого громадські активісти та діячі, які, беручи за основу надбання рідного народу, творять історію сьогодення.

Скарбниця Черкащини сповнена таємницями, легендами та спадком всесвітньовідомих історичних постатей, тож автори проекту вивели своєрідну формулу з трьох складових, якою і керуються у відборі матеріалу. По-перше, це історичний артефакт, який був створений або народжений у давнину і зберігся до сьогодні. По-друге, автор або герой, який стоїть за певним артефактом, і став транцендентом його створення чи перетворення. І остання, не менш важлива складова, це зв'язок із землею, тобто лише у певному мальовничому куточку нашої України і більше ніде у світі ви не знайдете нічого подібного.

Отож, на наших очах кадр за кадром оживали дід Тараса Шевченка разом із малим Тарасиком, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Григорій Сковорода, Петро Чайковський, які зробили чималий внесок у історичну спадщину Черкаської землі.

Наразі автори готують четвертий кіноетюд про Черкащину, який буде представлений широкому загалу під час Всеукраїнського фестивалю «Кобзар єднає Україну», що проходитиме в нашому місті у травні. Організатори заходу переконані, що глибоке осмислення рідного краю, має неабиякий вплив на український генотип.

Протягом місяця черкащани мають унікальну нагоду переглянути всі сюжети, створені командою “SINERGICON”, у кінотеатрах перед основним показом фільму, а згодом кіноетюди будуть транслювати й українські телевізійні канали.


Ольга Квятковська


* Фотографії із фейсбук-сторінки фільму "Таємниці мого міста"

неділя, 20 березня 2016 р.

Троє поросят рятувалися від Вовка на театральних підмостках

Березневого недільного ранку міський будинок культури імені Івана Кулика наповнився веселим гамором, дитячим сміхом та бадьорим рохканням… Черкаський Театр Шевченка підготував для своїх маленьких шанувальників нову прем’єру – музичну казку «Троє поросят». 

Режисер цієї дитячої вистави Олександр Кузьмин доклав мистецьких зусиль, аби всім відома з дитинства казочка про трьох братиків поросяток набула нових барв, образів та актуального звучання. 

Два відчайдушних лінивих неслуха Ніф-Ніф та Нуф-Нуф нізащо не хотіли слухати старшого брата і вірили в те, що вовки бувають лише в колискових… 

Та Вовку - от так халепа - вдалося матеріалізуватися… Та ще й як! Цей Вовк – талановитий артист, який мріє про велику сцену і всесвітнє визнання, здатен на неабиякі акторські виверти, щоб поласувати смачною свининкою!  Винахідливий Вовк використовував індивідуальний підхід до кожного поросятка. Режисер ні на хвильку не дозволяв глядачам нудьгувати: і діти, і дорослі захоплено чекали на чергове перевтілення cірого психолога. Вовк один за одним змінює образи: то він галантний Гість, то грайливий пірат Морський Вовк, то турботливий Санітар Лісу, який прийшов зробити поросятам щеплення від свинячого грипу, то cіроманець намагається проникнути в будиночок під виглядом невинної овечки, яка заблукала - така собі вівця у вовчій шкурі.

Захоплююча постановка Олександра Кузьмина, неперевершена гра акторів, барвисті костюми, яскраві декорації, веселі пісні, запальні танці та щасливий фінал, безумовно, подарують малюкам та дорослим позитивні емоції, чудовий настрій та неповторні враження. 
Ласкаво просимо на родинний перегляд музичної казки Черкаського Театру Шевченка «Троє поросят»!

вівторок, 9 лютого 2016 р.

"Один в каное": вперше у Черкасах

Сьогодні небо таке раптове,
 Трохи готичне і ледь барокове.
 На білі плечі чиєїсь втоми 
Складає у стопи небесні тони.
"Один в каное"

Лютий не найкраща пора для подолання відстаней в каное, але дива трапляються, якщо в них щиро вірити…

Переповнена глядачами зала колишнього кінотеатру «Салют» терпляче чекала на виступ Львівського інді-гурту «Один в каное». Повним аншлагом черкаські шанувальники зустрічали улюблений гурт, який, до речі, завітав у наше місто вперше. Інтимність атмосфери підкреслювало те, що слухачі по-домашньому щільно повмощувалися на підлозі, готові поринути в світ неповторної музики. 

Нарешті, продефілювавши перед фанами у верхньому одязі, та спритно з нього вислизнувши, музиканти, не гаючи ні хвилини, взялися до справи...  

Тріо «Один в каное» не говорили зайвих слів, спілкування велося виключно мовою музики, мелодикою пісні… Композиції змінювали одна одну в порядку їх виходу в світ… Музика зруйнувала останні бар’єри і ніщо вже не могло порушити незримий зв'язок між музикантами і слухачами. Пісня лилася звідусіль: зі сцени, де вокалістка Іринка Швайдак чарувала неперевершеними тонами голосу, із зали, де кожен намагався підспівати знайомі слова, і з самого серця, в найпотаємніші куточки якого сягали музичні чари. І було зовсім не важливо, що Іринкина старенька гітара кілька разів виходила з ладу, що від сидіння на жорсткій підлозі заніміли сідниці і затекли ноги,  - то все другорядне, а саме зараз і саме тут відбувається воістину магічне дійство. А від принадних рухів барабанниці Олени Давиденко взагалі не реально було відірвати погляд. 

Всі, хто відвідав виступ «Один в каное» були не лише свідками, а й учасниками загадкової фантастичної музичної гармонії.

Приємним сюрпризом для глядачів став вихід на сцену талановитого черкаського саксофоніста Богдана Теліженка, який додав пісні «Ангел. Антени» особливих барв.

П’ять років тривала робота музикантів із «Один в каное» над своїм першим студійним альбомом, презентація якого, у рамках промо-туру, успішно відбулася в Черкасах. Можна сказати, що перша п’ятирічка завершилася результативно, а надалі львівський гурт планує взятися до роботи над новим повноцінним не менш цікавим альбомом. 

Черкаські шанувальники музичного гурту зі Львова з нетерпінням чекають на нові зустрічі.

неділя, 26 липня 2015 р.

Таємничий світ української вишивки

Вишиванка — поема життя,
Закодована вічність в узорах .
Їй ніколи нема забуття:
Геній Роду не стерти на порох!
Лель-Анатолій Загрудний


Чи знаєте Ви чому весільний рушник ні в якому разі не можна виносити з дому, з чого робили першу пелюшку для новонародженого,  яка традиційна дитяча вишивка або як візерунок на вишиванці змінювався разом з долею господаря?

Той, хто відвідав  цікавий інформативний майстерклас-лекторій Вікторії Кондисенко з української вишивки  вже отримав відповіді на ці та інші запитання. 

Загалом наша зустріч набула певної магічної атмосфери, оскільки українська вишивка просякнута символізмом, віруваннями в потойбічні сили та материнськими молитвами.   

Цього разу Вікторія нам розповіла про  весільний рушник та українську сорочку.

У наш час молодята  стають на весільний рушник під час шлюбної церемонії, та ще й поспішають зробити це наввипередки, бо, за повір’ям, хто перший стане, той в сім’ї головувати буде.  

А ми дізналися, що традиція ця запозичена, адже в українській родині весільний рушник за поріг дому виносити не можна. Вишивали особливий рушник з родинним деревом лише вдома і батьки нареченої благословляли молодих у світлиці, після чого цей сімейний оберіг ховали від сторонніх очей, аби ніхто не зміг наврочити новоствореній родині. 

Молодят ми одружили,  про родинні дерева, які вишивали на весільних рушниках поговорили і дочекалися народження дитини… Поступово розмова перейшли до «другого тіла» людини, саме так наші пращури називали сорочку.  Першу пелюшку малюкові робили з подолу маминої сорочки, аби продовжити духовний зв'язок з ненькою, а першу сорочечку шили з крижми, яку на хрестини приносила хрещена мати. 

Своєрідним оберегом малюкові слугував червоний пасок або нитка червоного кольору, символу сонця – життєдайної енергії, якими оперізували дитячу білу сорочечку. 

Цікаво, що традиційної дитячої вишивки немає, адже дитинка повинна досягти підліткового віку для того, щоб мати чи бабуся взялися вишивати на сорочці долю.  Українська вишиванка росла і змінювалася разом з людиною. Цікава, неповторна, магічна символіка народної вишивки сягає ще язичницьких вірувань з поступовим вплетенням християнських канонів. Сорочки молодих хлопців та дівчат набували нових візерунків та кольорів разом зі зміною їхнього статусу.  

Не хочу видавати всіх таємниць, сподіваюся, що на наступних зустрічах до нас приєднається ще більше охочих відкрити для себе дивовижних світ української вишивки.

Крім того, я захоплено роздивлялася мистецькі роботи, якими люб’язно дозволили помилуватися справжні майстрині, присутні на нашій зустрічі.

Після того, як ми озброїлися знаннями про українську символіку та силу думок, всі бажаючі мали чудову нагоду почаклувати над вишиванням невеличких сувенірів-оберегів.

Важко передати словами всю палітру емоцій та вражень від цієї зустрічі. Приходьте і переконайтеся самі!!!


середа, 29 квітня 2015 р.

Минулого тижня черкасці смакували "Фреш з маракуйі"

 21 квітня відбулася ювілейна музично-поетична вистава черкаського поета та улюбленця дівчат Олексія Юріна «Фреш з маракуйі». 

Привітати Олексія з уродинами завітали творчі люди Черкас: телерадіоведуча та конферансьє Ольга Касьянова, актори театру Шевченка Олександр Кузьмін та Олексій Клименко, актор Черкаського обласного академічного лялькового театру, конферансьє Микола Король, режисер Олександр Бондаренко, музикант і композитор Валерій Заїка та неформальний бард Тарас Улітко.

Майже вщент заповнений зал з цікавістю спостерігав за дійством на сцені: пісні, танці, поетичні філософські роздуми, романтичні зізнання в коханні, віршовані послання до  рідної землі з-за кордону, сповнені патріотизму рядки про віру в перемогу.

Олексій Юрін ставив за мету поєднати музику, театр і поезію, згуртувати митців навколо спільної ідеї, яку всі учасники спільними зусиллями втілили у музично-поетичній виставі. До речі, «Фреш з маракуйі» - це вже третій творчий доробок черкаського поета. Олексій збирав друзів «На доріжку» перед від’їздом закордон та нещодавно презентував свою нову поетичну збірку «Агія» широкому колу поціновувачів своєї поезії.

Без сумнівів чарівна половина людства залишилась не в аби якому захваті від творчості черкаського поета. Неможливо залишити осторонь захоплені відгуки на виставу. Ось декілька вражень із соціальної інтернет-мережі Facebook від прихильниць поезії Юріна: 
- «Захоплюємось Жаданом, Любко Дерешом, врешті Орестом Лютим... І не помічаємо, що у нас, в Черкасах є свій літературний авангард. Причому на досить пристойному міжнародному рівні. Це поетичний моно-театр Олекси Юріна...» 

 - «Олексію, дякую за чудовий вечір!!! отримала море позитиву)) удачі в усіх починаннях, невичерпного натхнення і нових збірок»

 - «Льоша, ти надзвичайний!.. Коли ти читав вірш про друзів... ти не уявляєш що відбувалося за кулісами....всі сиділи мовчки, не рухаючись...опустивши голови і проникалися.... Твоя поезія неперевершена!»

- «Спасибі, Олексію, за змогу стати частиною такого неперевершеного та хвилюючого дійства. 

Все було дуже круто. Переймалася, що не вийде, та відчуваючи підтримку "вАшла в роль" і повернулася аж коли додому їхала. Все було надзвичайно, всі виклалися на 200 відсотків. Я також віддала все що змогла. Тепер приїхала і відчула таку емоційну спустошеність. І не через те, що десь якось не вийшло чи інше...А навпаки. Вкотре впевнилася в тому, що робота актора дуже тяжка. Дуже важко знімаючи маску, приймати себе назад. Але я рада такому досвіду і такій талановитій команді! Готова далі з вами йти, куди б не покликали! Спасибі!»


Сам Олексій поділився інформацією про те, як вплинула його вистава на життя деяких глядачів: «Одна дівчина написала мені, що перенесла побачення на інший час, щоб потрапити на мою виставу. Це так мило. Дуже ціную справжніх поціновувачів. Хто має бажання - шукає можливості, хто не має - шукає причину ( »

«Дівчина, яка приїхала з Узбекистану, була під таким сильним враженням від поезії на нашій виставі, що почала вчити українську. Приємно.»

«Моя знайома привела на нашу музично-поетичну виставу свою 13-літню доньку. Дівчина терпіти не могла поезію, а вчити вірші на уроки літератури для неї завжди було каторгою. 

Довелося тягти майже силою з тією умовою, що вона може піти з вистави в будь-який час. 

Дівчина досиділа до кінця і тепер з усіма ділиться враженнями. Почала сама читати поезію. Приємно.»

Наразі Олексій Юрін разом з актором театру Шевченка Олегом Телятником працює над новою музично-поетичною виставою, яку планують презентувати шанувальникам поезії вже в травні цього року. 

Отож, з нетерпінням чекаємо на новий витвір мистецтва черкаського поета і його друзів.
А на завершення поетичний подих романтики від Олексія Юріна:

***
Ми з тобою, напевно, серйозно влипли,
Так доля жартує за підтримки небес,
Ти з’явилась у мене, як злива у липні,
Чужа і далека, та кохаю тебе.
Я готовий чекати на тебе до сказу,
Долати відстань і перемагати час,
І якщо ми не можемо бути разом,
Навіщо тоді небеса познайомили нас?!


***
Я не вірив у щиру любов, а вона прийшла,
Так раптово і тихо підкралася, ніби навшпиньки,
І тепер я не можу без тебе, моя мала,
І побачення прагну з тобою, ну, хоч на хвилинку.
Ти приходиш до мене в думках і вдень, і вночі,
І на сірому аркуші буднів малюєш пастеллю,
Ні, не можу без тебе, маленька, хоч криком кричи,
Ти для мене – вогонь у снігах і вода у пустелі.

пʼятниця, 17 квітня 2015 р.

Жадан – автор, який спонукає жити, спонукає не стояти на місці…

Слова, якими можна все пояснити, завжди прості…
Сергій Жадан


Минулого тижня у Черкаському Художньому музеї Сергій Жадан –  український письменник, поет, перекладач, громадський активіст, автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших презентував свою книжкову новинку «Життя Марії». 

Поціновувачі творчості Сергія Жадана мають завдячувати президенту Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz Святославу Померанцеву, завдяки якому, в рамках презентаційного туру, із «Життям Марії» познайомляться всі бажаючі у 33 містах України протягом березня-травня цього року.

 – Літературні презентації нині важливі тому, що змінилась країна, змінилось повітря. У ньому надто багато швів та розривів. Їх потрібно чимось заповнювати. Можна спробувати заповнити їх віршами, – вважає автор.


“Життя Марії” складається з двох розділів: 60 віршів самого автора і 20 перекладів поезій Чеслава Мілоша. Вірші написані та перекладені переважно протягом останнього року. За словами Сергія Жадана, ця книжка про любов і ненависть. «Вона особлива тим, що писалась як щоденник – за доволі короткий термін. Відрізняється особливо контрастним поєднанням внутрішнього та зовнішнього, світлого та темного».

Під час презентації Сергій Жадан, окрім нової поезії, нагадав аудиторії вже знайомі твори, відповів на заздалегідь підготовлені організаторами запитання та задовольнив коментарями всіх зацікавлених у його творчості відвідувачів заходу. 
«Перш за все, я розраховую на вдячну аудиторію, вік немає значення», – наголосив Сергій Жадан наприкінці зустрічі.

Черкаська аудиторія надзвичайно вдячна молодіжній громадській організації «Книжковий маестро» за організацію літературного заходу в нашому місті та чекає на нові цікаві зустрічі з митцями сучасності

І для заохочення фрагмент із «Життя Марії» Сергія Жадана

***
Слова, якими можна все пояснити, завжди прості –
ти просто ще один голос в її житті:
можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний.
Можливо, вона ставиться до нього, як до свого.
Можливо, вона взагалі не вирізняє його.
Тим більше не зрозуміло, що вас тримає разом.
Не зрозуміло, що вас тримає, окрім страху
втратити один одного, що може тримати разом таку
рвану тканину прозрінь, перевтілень і марень,
що тримає в повітрі невагомий цей апарат,
чиє крило торкається кожної з ваших утрат,
чий політ невагомий, чиє дрейфування марне.
Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя,
стосуються невагомості, стосуються опертя,
стосуються всього того, до чого немає стосунку.
Стосуються віри, насамперед саме її –
її стосуються всі вагання твої,
всі твої сумніви, всі варіанти рятунку.
Життя заслуговує захвату все одно.
Хоча Господь забув про неї давно –
йому вистачає турбот і не вистачає удачі.
Не варто боятися смерті й пустоти.
Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти.
Просто він запам’ятовує те, що бачить.
Можна спробувати щось йому довести,
можна сказати, що у всьому винен насправді ти,
невідомо чому, незрозуміло нащо.
Бог ховається у великому. Бог – це пітьма.
Я бачив його. Я говорив йому, що його нема.
Він навіть погодився, хоча мені від цього не краще.
Тож співай, Маріє, співай, не став незручних питань.
Смерть не міняє звичок і вподобань.
Смерть міняє квитки і дорожні карти.
Щось мені не страшно на цьому страшному суді.
Після життя в розбитій країні на хлібі й воді
хто мене може судити й чим мене можна злякати?
Співайте, гарпунники, серед моря йдучи на дно,
співайте, вигнанці, про те, що вам все одно,
про те, що вигнання вас не позбавило віри.
Віра – це те, що тримає тебе в сідлі
навіть тоді, коли твої шанси такі малі,
що від тебе нічого не хочуть навіть твої командири.
Буде квітнути верес і чорна трава.
З тобою завжди будуть твої права,
подяки в кінці й присвяти на першій сторінці.
З тобою завжди будуть її голоси.
Носи їх, гарпуннику, при собі, носи,
наче зброю в кишені, наче птахів у клітці.

неділя, 22 березня 2015 р.

Теплого березневого дня ми вчилися розуміти мову квітів…

У квітів своя мова. Вони мовчать, але говорять багато про що!
Kabhi Alvida Naa Kehna


Теплого сонячного березневого дня душа прагнула прекрасного… Тож, чи не найкращою нагодою для отримання яскравих вражень цього дня стала лекція-практикум з Квіткового етикету від Олександри Буйвол і Таміли Журавель.

У затишній атмосфері «Patisserie Makarun» ми поринули у чарівний світ квітів, кольорів, символів, значень…

Оскільки, компанія зібралася суто жіноча, то про чоловіків говорили багато… Звичайно ж, зітхаючи, погоджувалися з фактом, що далеко не всі чоловіки вміють обирати та дарувати квіти і, наскільки корисною була б отримана нами інформація саме для сильної статі. З іншого боку, ми, тобто чарівна частина людства, після лекції стали досить обізнаними в чоловічих букетах та у тонкощах квіткового етикету.

Розпочалося наше спілкування з намагання зрозуміти мову квітів…

Цікаво, що «мова квітів» народилася на Сході й створили її жінки. Позбавлені спілкування, не наважуючись часто відкривати обличчя, вони перенесли на квіти всі відтінки свого настрою і почуттів. Виниклі одного разу асоціації поступово перетворювалися в стійкі символи, завдяки яким можна було вести розмову.

Знання про мову квітів потрапили до Європи завдяки нотаткам двох персон: Обрі де ля Моттрея та леді Мері Уортлі Монтегю

Дружина британського посла в Стамбулі у 1717 році Мері Уортлі Монтегю описала таємну мову любовної переписки «селам», що іменується також «мовою предметів і квітів», у своїх листах, опублікованих у 1763 році, незабаром після її смерті, що і зробило її відомою. "Немає такої фарби, квітів, бур'яну, фруктів, трави, каменю, пташиного пера, які не мали б відповідного їм вірша, і ви можете сваритися, лаятися, надсилати листи пристрасті, дружби, люб'язності, або обмінюватися новинами, при цьому не забруднивши свої пальці ". – наголошувала леді Мері Уортлі Монтегю.

Квіткові словники публікувалися протягом усього XVIII століття, розповідаючи про значення тієї чи іншої рослини. Дуже популярною була мова квітів у Франції та в Англії часів королеви Вікторії.

З найдавніших часів квіти –  одна з найбільш відвертих та інтимних мов, що дозволяє виразити своє ставлення до оточуючих. Подарований букет, часом виявляє набагато більше емоцій, ніж слова! 

Цікава і корисна інформація лилася на нас квітковим водоспадом.

А ще на наших очах за кілька хвилин Таміла Журавель створила весняну квіткову диво-композицію…

Не буду відкривати всіх секретів, якими з нами поділилися фахівці підчас квіткового спілкування, зазначу лише кілька, як на мене, важливих моментів квіткового етикету, а саме, що потрібно враховувати, даруючи квіти. Отже, квіти, бажано дарувати без обгортки, якщо тільки це не дизайнерський елемент букета. Вибираючи квіти, необхідно враховувати вподобання тієї людини, якій ви хочете їх подарувати. І головне – не забувайте, що даруючи квіти, ви даруєте позитивні емоції!

А ми, всі присутні на зустрічі, крім знань, отримали в подарунок букет надзвичайного квіткового настрою. 

субота, 7 березня 2015 р.

День письменника черкасці відзначили з Небораком


…Будь  досконалим  ритмом,  
 танцюй  тонко  
 на  пелюстках  Часу  -  
 усміхнено!  
 У  центрі  Всесвіту  -  твоє  серце!  
 Радій!...
Віктор Неборак


Всесвітній день письменника черкасці мали змогу відзначити в Черкаському художньому музеї у компанії поета, прозаїка, літературознавця, перекладача, есеїста, одного зі співзасновників літературного угруповання Бу-Ба-Бу, творця самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади «бурлеск — балаган — буфонада») Віктора Неборака.

У Черкаси Віктор завітав уперше, хоча його батько родом із села Романівка Тальнівського району, що на Черкащині. Віктор Неборак захоплено поринув у спогади про батька-красеня та про матір, яка, звісно ж, не змогла встояти перед чарами свого майбутнього чоловіка. 

Літератор цікаво розповідав життєві історії, на замовлення декламував свої твори, давав відповіді на анонімні запитання від аудиторії, люб’язно роздавав автографи та терпляче фотографувався з усіма бажаючими закарбувати зустріч з Прокуратором на фото.

Віктор Неборак досить зрозуміло пояснив різницю між запійним пиякою та алкоголіком. «Знаєте, от алкоголік і запійний пияк – це різні речі, – пояснює Віктор Неборак. – Алкоголік – це той, хто любить алкоголь і вживає його кожного дня в різній кількості. Запійний пияк алкоголь ненавидить і може не вживати його місяцями, а потім, як зірветься!». З посмішкою, я піймала себе на думці, що мимоволі почала шукати серед своїх знайомих тих, хто підпадає під ту чи іншу категорію. 

Поет розповів маловідомий факт зі своєї біографії про викладацьку діяльність у ПТУ на Сході. Тоді на дверях його кабінету з’явився напис «учитель - бИндера», для учнів це слово не значило нічого більшого, ніж просто було синонімом людини з Західної України. «У народу зі Сходу проблема з ідентичністю», — зауважив Віктор.

Продовжуючи тематику літературознавець висловив збентежені думки про нове покоління вояків, яке зараз маємо. «Мене цікавить ще одне: якщо в Україні війна затягнеться на 5-6 років, то в нас виросте ціле бойове покоління. І що потім з ними робить? З кимось іншим воювати?», –  поділився своїми переживаннями Віктор Неборак. 

Не обійшлося й без критики відомого сучасного письменника Сергія Жадана. Зважаючи на те, що Жадан народився на Луганщині, Віктор Неборак вважає, що Сергій має бути зараз на Сході, хоча б у ролі військового журналіста, для того виправити ситуацію, яка склалася після виходу «Луганського щоденника» Жадана.

Наприкінці зустрічі Віктор Неборак повідомив присутніх про вихід збірки "Неборок ДВА". До збірки увійдуть вибрані поезії та 15 нових віршів, також до книги буде прикріплено другий альбомом музичного проекту "Неборок". 

З ностальгічними нотками в голосі Віктор згадав народження гурту  "Неборок". Музиканти з «Плачу Єремії» та «Мертвого півня» зібралися у Львові, разом виступали на різних літературних вечорах. «З нами навіть Руслана Лижичко співала. Вона тоді була маловідомою, щойно стала лауреатом «Червоної Рути», – ділиться спогадами Неборак.

Гості заходу щиро цікавилися секретом успіху поезії та якими характеристиками має бути наділений справжній поет. Віктор Неборак досить зрозуміло дав відповідь на такі питання: «Поезія, насамперед, має проймати самого автора. Якщо поезія не проймає тебе самого, ти ніколи не достукаєшся до сердець читачів», –  наголосив поет.

Черкаські поціновувачі літератури з  нетерпінням чекають на зустрічі з новими цікавими творчими людьми та надзвичайно вдячні молодіжній громадській організації «Книжковий маестро» за організацію заходу.


P.S. І на десерт один із віршів Віктора Неборака, який зібрав гучні оплески підчас літературного вечора.

ПРИЧИННА 

ти йдеш одна між лілій 
сорочки но сиш білі 
малюєш очі де 
ревам 
ти королева де 
білів 
коли заходиш у храми 
за ними валяться брами 
вони шкребуть пазу рами 
дебіли на ве сіллі 
ти королева де 
білів 
температура плюс сорок 
не приведи мій Боже 
в її гаряче ложе 
спадає в ду ші морок 
густе вино га ряче 
а короле ва плаче 
над рилом по ро сячим 
ти королева де 
білів 
ти-ди-ка-ро ролева 
танцюємо в по вітрі 
Я МОЖУ ПО-ВТО-РИТИ 
ти королева де 
білів

понеділок, 16 лютого 2015 р.

Мистецький Марафон з Олегом Телятником


Скільки зірок на небі, стільки мух на землі і у кожного своя…
Олег Телятник

З Олегом я познайомилася близько двох років тому на його моно виставі «Думки вголос». Певно, кожен з нас хоча б раз у житті мріяв мати чарівну властивість читати чужі думки… Олег дав глядачам такий унікальний шанс. Всі могли почути його думки і навіть, на якусь мить, відчути себе героями цих думок. Тоді, у 2013-му я була вражена, наскільки зрозумілими для мене виявилися чужі думки. Раптово, зовсім неочікувано, ніби куполом парашута, який слугував основною декорацією сцени, мене накрило хвилею ностальгії за дитинством. Олег дав можливість всім присутнім побути дітьми:  бавитися паперовими літачками, іграшковим пістолетом, бігати по залу і отримувати за хорошу поведінку чупа-чупси на паличці…

У лютневу п'ятницю 13-го Олег знову думав вголос… 

На Мистецькому Марафоні, який традиційно проходить у книжковому супермаркеті «Буквиця», того вечора відбувалися дивні речі: люди роздивлялися, як у віконній рамі сплять їхні мухи – у декого вони не спали, бо були зайняті іншими справами; дехто обережно носився з вікном, намагаючись його не розбити  і не розбудити муху; той, хто ніколи в житті не грав на музичних інструментах, ставав частиною оркестру, яким вправно диригував Олег, у процесі народження нового народного хіта про БАТОН. 

Я піймала себе на думці, що  монологи Олега набули формату 5-D. Спостерігаючи за  думками автора, слухачі самі створювали певні спец-ефекти: кликали місяць та задавали необхідний музичний ритм, пробували втримати в одній руці кульку без ниточки, а в іншій мильні бульбашки, демонстрували лінь та намагалися підстрибнути якомога вище, сидячи на стільці чи дивані…

Чого тільки не було у п'ятницю тринадцятого: танці, пісні, монологи, жарти, запитання-відповіді, щирі зізнання та проектування планів на майбутнє.

Ми побували в невеликому театрі з теплою дружньою атмосферою, де кожен міг спробувати себе в ролі актора, музиканта чи поета… 

У Олега Телятника немає улюбленої ролі: «Якщо я назву одну роль улюбленою, то інша роль образиться», - поділився з нами актор.

По закінченню Мистецького Марафону з Олегом Телятником, виникло бажання схопити ручку і папірець і почати записувати свої думки, щоб колись хтось почув їх вголос…

І наостанок, хочеться навести одну із Олегових думок, як на мене, наразі надзвичайно актуальних: «…. Ми розучилися говорити. Шукаємо вигідних для себе людей з надією на користь… Якщо Вас попросять принести склянку води, несіть відро, а якщо Вам несуть – женіть геть.»

P.S.

Ще кілька «Думок вголос» Олега Телятника можна знайти за цим посиланням : http://teatre.com.ua/ukrdrama/mysly-vslux-oleg-teljatnyk 

світлини Наді Корбут

пʼятниця, 6 лютого 2015 р.

Кава з ароматом надії

«Коли світ знищує себе у пекельному вогні, хочеться вірити у те, що любов врятує… 
Щастя огорне обіймами захисту і світло засяє, розтопивши людські серця»…
А.К.

Арт-майстерня Анни Куриленко запросила поціновувачів мистецтва провести перший вечір останнього зимового місяця за "Кавою з ароматом надії" у черкаському кафе "Solo". Попри дощову нелютневу погоду, вільних столиків у закладі не залишилося. Гармонійне поєднання музики, поезії, співу та есе створило чарівну атмосферу домашнього затишку. 

Кожне слово з Аніних есе та поезії, немов пензликом,  малювало в уяві новий елемент цілісного яскравого полотна, на якому оживали чіткі, знайомі мені з дитинства, образи.  Аня ділилася історіями свого життя, сповненими щирої любові до своєї родини, до України, до друзів, до мистецтва… У кого в житті не було вишневого садку, коралового намиста, подорожі до Одеси чи бажання гайнути в Париж? Життєві історії – такі різні, і такі однакові, інтимно особисті і в той же час до болю знайомі та зрозумілі… 

Після кожної такої літературної картинки, була змога зануритися ще глибше у кольори, почуття та переживання під чарівний звук гітари від Олексія… І щойно я починала приходити до тями, як слова-пензлики малювали вже чергове полотно, і я згорала від бажання роздивитися всі дрібні деталі цього незвичайного творіння…

А потім…залунала пісня…наша пісня….українська… 

Здавалося, що до аромату кави додалися аромати вишневого саду, «буйного цвіту черемшини», «далеких гір та широких полонин»…

Українські пісні у Аніному виконанні, сповнені поетичного, етичного, духовного багатства і глибини почуття, досягали найпотаємніших куточків сердець слухачів. Пісня лилася, гітара співала, а серце переповнювала гордість за нашу українську культуру, за мистецтво, ( за тих, хто може поділитися з тобою думками, просто і невимушено )

Гості вечора насолоджувалися магічною атмосферою, затамувавши подих, і лише іноді тишу порушував звук кавової машини, який нагадував, що зараз ми живемо в епоху новітніх технологій та різноманітних електроприладів… Але чарівна сила мистецтва миттєво повертала думки до неперевершених живих образів змальованих словом, піснею, музикою…

Насправді, бракує слів, щоб передати всі почуття та емоції, яким збагатився мій духовний світ того вечора. Щиро сподіваюся, що наступного разу буде більше гостей, адже так хочеться поділитися культурним скарбом з якомога більшою кількістю людей! 

Окрім ліричного наповнення, творчий вечір «Кава з ароматом надії» мав благодійну мету. Кошти зібрані на цьому вечорі були передані до Центру Допомоги Армії. 

Мистецтво має розвиватися під мирним небом у мирній незалежній країні.

Ольга Квятковська