Жадан – автор, який спонукає жити, спонукає не стояти на місці…

Слова, якими можна все пояснити, завжди прості…

Сергій Жадан

Минулого тижня у Черкаському Художньому музеї Сергій Жадан –  український письменник, поет, перекладач, громадський активіст, автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших презентував свою книжкову новинку «Життя Марії». 

Поціновувачі творчості Сергія Жадана мають завдячувати президенту Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz Святославу Померанцеву, завдяки якому, в рамках презентаційного туру, із «Життям Марії» познайомляться всі бажаючі у 33 містах України протягом березня-травня цього року.

 – Літературні презентації нині важливі тому, що змінилась країна, змінилось повітря. У ньому надто багато швів та розривів. Їх потрібно чимось заповнювати. Можна спробувати заповнити їх віршами, – вважає автор.

“Життя Марії” складається з двох розділів: 60 віршів самого автора і 20 перекладів поезій Чеслава Мілоша. Вірші написані та перекладені переважно протягом останнього року. За словами Сергія Жадана, ця книжка про любов і ненависть. «Вона особлива тим, що писалась як щоденник – за доволі короткий термін. Відрізняється особливо контрастним поєднанням внутрішнього та зовнішнього, світлого та темного».

Під час презентації Сергій Жадан, окрім нової поезії, нагадав аудиторії вже знайомі твори, відповів на заздалегідь підготовлені організаторами запитання та задовольнив коментарями всіх зацікавлених у його творчості відвідувачів заходу. 

«Перш за все, я розраховую на вдячну аудиторію, вік немає значення», – наголосив Сергій Жадан наприкінці зустрічі.

Черкаська аудиторія надзвичайно вдячна молодіжній громадській організації «Книжковий маестро» за організацію літературного заходу в нашому місті та чекає на нові цікаві зустрічі з митцями сучасності

І для заохочення фрагмент із «Життя Марії» Сергія Жадана

***

Слова, якими можна все пояснити, завжди прості –

ти просто ще один голос в її житті:

можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний.

Можливо, вона ставиться до нього, як до свого.

Можливо, вона взагалі не вирізняє його.

Тим більше не зрозуміло, що вас тримає разом.

Не зрозуміло, що вас тримає, окрім страху

втратити один одного, що може тримати разом таку

рвану тканину прозрінь, перевтілень і марень,

що тримає в повітрі невагомий цей апарат,

чиє крило торкається кожної з ваших утрат,

чий політ невагомий, чиє дрейфування марне.

Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя,

стосуються невагомості, стосуються опертя,

стосуються всього того, до чого немає стосунку.

Стосуються віри, насамперед саме її –

її стосуються всі вагання твої,

всі твої сумніви, всі варіанти рятунку.

Життя заслуговує захвату все одно.

Хоча Господь забув про неї давно –

йому вистачає турбот і не вистачає удачі.

Не варто боятися смерті й пустоти.

Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти.

Просто він запам’ятовує те, що бачить.

Можна спробувати щось йому довести,

можна сказати, що у всьому винен насправді ти,

невідомо чому, незрозуміло нащо.

Бог ховається у великому. Бог – це пітьма.

Я бачив його. Я говорив йому, що його нема.

Він навіть погодився, хоча мені від цього не краще.

Тож співай, Маріє, співай, не став незручних питань.

Смерть не міняє звичок і вподобань.

Смерть міняє квитки і дорожні карти.

Щось мені не страшно на цьому страшному суді.

Після життя в розбитій країні на хлібі й воді

хто мене може судити й чим мене можна злякати?

Співайте, гарпунники, серед моря йдучи на дно,

співайте, вигнанці, про те, що вам все одно,

про те, що вигнання вас не позбавило віри.

Віра – це те, що тримає тебе в сідлі

навіть тоді, коли твої шанси такі малі,

що від тебе нічого не хочуть навіть твої командири.

Буде квітнути верес і чорна трава.

З тобою завжди будуть твої права,

подяки в кінці й присвяти на першій сторінці.

З тобою завжди будуть її голоси.

Носи їх, гарпуннику, при собі, носи,

наче зброю в кишені, наче птахів у клітці.

Ольга Квятковська