Лавріненко Іван Йосипович народився 23.07.1945 р., с. Пастирське Черкаської області. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша (1972).
Художник декоративно-прикладного мистецтва. Працював і досі працює в галузях декоративного та монументального мистецтва в різноманітних техніках: метал, дерево, камінь. Основні об'єкти виконані в цих техніках: пам'ятник воїнам-афганцям, пам'ятник Жертвам Чорнобиля, різноманітні панно. Мета творчості: через пластику до образу. Член Національної спілки художників України. Поет
Потяг до малювання у Івана Йосиповича з'явився ще з дитинства. Малював скрізь, на всьому і що завгодно. Батько щось-таки розгледів у малюнках третьокласника. Тоді він приніс йому олівці та щось на кшталт сучасного альбому-розмальовки «Ленин в Кремле». Це була неабияка радість і, можливо, визнання батьком молодого таланту. Перші ж фарби були пізніше. «Одного дня батько фарбував вікна синьою та зеленою фарбами. Я дивився-дивився, і мені захотілось щось намалювати. Я взяв ті фарби і почав щось квацяти. Побачив це батько, та й каже: «Взавтра куплю тобі акварель». От так я «напросився» на нові та, зрештою, мої перші фарби», – пригадує митець.
Саме рідні люди, вчителі стали його першими наставниками, а шкільні роки – ґрунтовними уроками життя. А потім була армія. І тут молодий талант не припинив малювати, а брав активну участь у підготовці стінгазети. «Після армії я повернувся додому. Закохався, планував одружуватися, але потім вирішив, що ще зарано. Наступною метою стало училище декоративно-прикладного мистецтва у Львові», – пригадує художник.
Вступні іспити до училища теж стали своєрідним випробуванням для Івана Лавріненка. «Я не знав елементарних речей: що таке натюрморт, техніка малювання, композиція. Пригадую, коли ми мали малювати отой, тоді ще невідомий мені, натюрморт, до мене підійшов хлопець, який вступав уже вчетверте. Ми розговорились, він допоміг мені розібратися із завданням та необхідними інструментами. У результаті, коли я побачив його роботу, то не міг відірвати погляду. Вона мені здалася такою довершеною, досконалою. Так і хотілось взяти той горщик у руки. Він був ніби справжній. Тоді я розумів, що шансів у мене небагато». Результати були середніми: чотири, чотири з плюсом. Але чомусь це не вселяло надію. З середніми балами я вже й не претендував на місце. Тому зібрав речі і поїхав додому», – розповідає художник.
Ким тільки Івана Йосиповича «не бачили» рідні, коли він повернувся в село: мати – міліціонером, батько – вантажником. А найцікавіше, що минув місяць і тут я отримав виклик. Мене зарахували до училища. І це тоді, коли я вже давно забув про нього і не згадував», – пригадує він, сміючись.
Минуло кілька років. «Після училища мій викладач Богдан Степанович Романець дав адресу свого друга – скульптора у Донецьку. Я й поїхав. Знайшов майстерню Донецького художнього фонду. Пам'ятаю, коли я сказав, що я від Богдана Степановича, то робота в майстернях на кілька днів припинилась. Я сидів у цьому патріотичному колі митців і розумів, що я втратив. Мені було соромно: коли мене запитали, хто такий Симоненко, я не зміг відповісти, бо не знав. Я взагалі наших не знав. У ці кілька днів отут (показує на груди) все перевернулося вверх дном», – емоційно розповідає художник.
Вони співали українських пісень, говорили про українських письменників. Саме тоді Іван Йосипович зрозумів, що його оточення в період навчання було проросійським і не могло прищепити любов до рідного, українського. Саме в ті кілька днів патріотичні клубівці вирішили, що йому час їхати з Донецька, адже комусь потрібно «піднімати» Черкаси. Так Іван Йосипович почав працювати в Черкаському художньому фонді, читати українських поетів, співати українських пісень і у кільканадцять разів сильніше поважати та берегти все рідне.
Тебе мені вистачило
На одну блискавку,
На один єдиний грім,
На одну велику зливу,
А потім все… засуха».
Такі віршовані рядки можна прочитати під частиною робіт експозиції
Друзі розповідають: майстер не знає спочинку та втоми: пише, малює, різьбить. Перебуває постійно в русі. Саме тому його роботи – живі та динамічні. У день свого народження їхній автор щасливий. Він зміг нарешті показати свій доробок широкому загалу.
Він є автором пам'ятників воїнам-афганцям та жертвам Чорнобиля в Черкасах, різноманітних панно в багатьох населених пунктах Черкащини.
0 коментарі:
Дописати коментар