the білоХАЛАТність - фарс і трагедія життя

Довелося мені вчора побувати в лікарні. Ні, зі здоров'ям  у мене наче все добре, наскільки це зараз можливо. Справа в тому, що вчора я був на виставі, присвяченій працівникам лікарні та їх пацієнтам. І все було так, ніби я знову потрапив до лікарні, як кілька років тому.

"Мужчина, а ви заплатили добровільний благодійний внесок?" - це одна з фраз, які викликали не дуже приємні спогади з мого власного досвіду. Внесок добровільний, а заплатити ти його повинен обов'язково, і нікого не хвилює, що ти зараз знаходишся під дією сильного знеболюючого після процедур. І це лише мала крихта того, що висміювалося і показувалося як проблема в постановці. Загалом, дуже добре було висвітлено такі проблеми медицини, як відсутність різних необхідних засобів, ліків і побори в фонди. Це все є, але всі про це намагаються не говорити. Я не знаю, що саме відчували працівники лікарні, які перебували на допрем'єрному показі вистави, але багато моментів були взяті просто із життя пацієнтів.

Формат вистави був для мене не дуже звичним. Адже те, що починається як комедія, в один момент ставало тим, що зачіпає певні струнки душі, і перетворюється на трагедію. Місцями було боляче сприймати. Але за кілька хвилин вже знову піднімається настрій якимись кумедними сюжетами чи прийомами.

Хірург, уролог, травматолог, старша медична сестра, прохвесор - це ті герої, які дають виставі основний стрижень. Хоча "цукерочки" і "медсестрички" місцями виглядали колоритнішими за них. Один пиячить постійно і через помилку в нього гине пацієнт, інший постійно палить і через це також має проблеми із пацієнтами, а у третього - випадкової людини в медицині - на чергуванні помирає його власний син, оскільки він не прийшов вчасно оглянути пацієнта, якого привезли з Хімпосьолку побитого (останній момент дуже нагадав ту легенду, яка гуляє про третю поліклініку. Але чи то була легенда, я не знаю напевно).

Лікарі тіла і лікарі душ... так, саме душ. Я недарма вживаю ці слова відносно акторів. Адже тут вони самі постійно проводять паралелі між цими лікуваннями. І показують, що не лише лікарі та працівники лікарень працюють за мізерні зарплати і в жахливих умовах. Акторам також доводиться працювати в театрі, який руйнується на очах, і зарплати в них також маленькі. Але і ті, й інші продовжують робити свою справу.

Цю виставу недарма назвали арт-рок-виставою. Рок-музики тут удосталь. Знайомі мелодії і зовсім інші слова. Слова, які підкреслюють той абсурд, який місцями відбувається в лікарнях. Музика є невід'ємною частиною цього дійства. 

Але чи це комедія? Трагедія? Фарс? за весь час вистави я так і не зміг віднести її до жодного із жанрів. І мабуть це добре. Адже якщо експеримент не схожий ні на що з того, що вже було, значить, це вже добре. А ця вистава все-таки експеримент. П'ятий експеримент "Черкаської театральної лабораторії" і третій, переглянутий мною. І, дивлячись на це все, можу сказати, що те, що виходить за межі класики, те що вони роблять у цій "лабораторії" виходить неординарним, але специфічним. Я не можу сказати, що вистава буде для масового глядача: лайка місцями, документалістика життя, висміювання всього, до чого можна дотягнутися і музика дають у результаті той продукт, який важко сприйметься любителями класичного театру. У той же час, тут є сенс. Сенс, якого іноді не вистачає багатьом сучасним постановкам.

Фінал вистави викликав болючі відчуття. Те, що починалося як трагікомедія чи фарс, наприкінці стає трагедією. Трагедією нашого теперішнього життя - події на сході України. Коли актори почали зачитувати слова лікарів, які займаються пораненими... не хочеться про це говорити. Це можна лише чути.

Я хочу вам порадити піти на цю виставу. Сьогодні буде прем'єра і ви самі зможете оцінити виставу. Можливо вона у вас викличе інші емоції, але я можу обіцяти лише одне - вони у вас будуть. Позитивні чи негативні - то вже буде ваше сприйняття та ваш погляд на результат роботи акторів та режисера, але емоції будуть.